Моє село — ти мій рай маленький (історія села Шманьківці)

Роботу підготували учні –

Члени історико-географічного гуртка

«Краєзнавець»

Шманьківської ЗОШ I-II ст.

Чортківського р-ну

Керівник:

Вишньовська М. А.

1. Анкета

1. Село Шманьківці Чортківського р-ну Тернопільська обл.
2. Південний захід Тернопільської області
3. Існуючий населений пункт
4. Перша згадка про населений пункт 1485 р.

2. Назва населеного пункту та географічні дані про нього

В основу назви с. Шманьківці лягло слово «Семанько» - ім’я бідняка, якого селяни прозвали 

Шманьком. Деякі дані із переказів говорять, що назва походить від прізвища польського  магната Шманьківського, але в архівах такого прізвища не знайдено. До села Шманьковець 

приєднано хутір Струсівку, який втратив власну назву.

Територія Шманьковець знаходиться в західній частині Подільської височини між річками Серет і Збруч, у верхній течії Нічлави - лівої притоки Дністра, яка розчленовує вододіли в південному напрямку. Рельєф території долинно-болотний. Село розташоване на правому схилі долини р. Нічлави на досить вигідних для нього шляхах сполучення. Відстань до райцентру Чорткова становить 12 км, до Тернополя - 90 км. Село зв’язане також з сусіднім населеними пунктами, в яких є промислові підприємства (в смт Заводському - цукровий завод в с. Пастуше - м’ясокомбінат, сирзавод, перо-пухова фабрика).

Природні багатства села представлені корисними копалинами, ґрунтами і водами. У різних частинах річкової долини на земну поверхню виходять глини, пісковики, вапняки, пісок. Корисні копалини видобуваються кар’єрним способом. На заплавах річки знайдено торф, який використовується як добриво. Ґрунти становлять важливу матеріальну умову господарської діяльності населення. На території села їх виділяється три типи: чорноземи, сірі, сірі лісові, торфово-болотні. На території села є поверхневі і ґрунтові води. Поверхневі представлені ріскою Нічлавою, ставком утвореним від перекриття річки Нічлави та незначними болотами. На поверхні мають виходи 14 джерел прісної води, якість якої дозволяє використовувати її для побутових потреб населення.

3. Історичні відомості про село

На лівому березі р. Нічлави, який утворює крутий виступ трикутної форми,

піднімалось городище, в якому жили давні предки сьогоднішніх шманьківчан.

Про це свідчать народні перекази, що передавалися з покоління в покоління та деякі археологічні знахідки (спалені кістки в горщику).

Навколо ріс дубово- грабовий ліс. Населення городища займалось мисливством, бортництвом , вирубували ліс, і вели хліборобське господарство, що вимагало великих затрат праці і великого колективу у роботі. Орали разом, сіяли жито, просо, виробляли продукти для їжі, одяг, примітивні меблі, колеса, вози, човни. Коли нападали кочівники, то вони закривалися в городищі і оборонялись.

На початку IX ст. розвиток продуктивних сил родового ладу зростав городище стає тісним. Населення після одруження розселялось за городище і заселяло лівий берег Нічлави і її притоки - Ставки.

Старовинний торговий шлях проходив з півдня на північ через села Залісся, Колиндяни, Шманьківці, на Тернопіль, інший - Гусятин - Товстеньке - Пробіжна - Шманьківці - Чортків.

З XIII ст. власником частин земель стає церква, а з 1353 р. мешканці села, в міру історичних подій, потрапляють до різних іноземних поневолювачів і найдовше до польських та австрійських-феодалів. Селяни давали оброк нотурою і грішми, а також десятину на користь церкви. Із ростом міського ринку і зростаючим попитом на продукти сільського господарства на зовнішньому ринку, власник шманьківських маєтків не задовольняється і створив на них свої угіддя - фільварок, при якому швидко зростає відробна рента - панщина (з другої половини XV ст.)

Польський уряд проводив полонізацію і з 1512 року в село переселяються поляки, які влаштовуються орендарями і управителями.

На початку XVII ст. в селі на місці городища було збудовано замок, де розміщувався польський військовий гарнізон. Це підтвердив археолог В. Добрянський, який проводив в Шманьківцях розкопки: «На поч. 90-х рр. ХХ ст. мною проводилося археологічне обстеження старожитностей в басейні р. Нічлава, в тому числі с. Шманьківці. Було виявлено старожитності мідно кам’яного (IV - III тисячоліття до н. е), ранньозалізного (I тисячоліття до н.е), перших століть нової ери та давньоруського часу (XII - XIII ст.).

Мою увагу привернув пагорб на одному з берегів Нічлави, на якому простежувалися вали. Як показали обстеження, це були залишки дерев’яного замку XVII ст. Він розташований на околиці села, що на розі подовгастого схилу висотою 10-15 м. Західна та північно-східна частина замку обмежена крутими важкодоступними схилами. З цієї сторони р. Нічлава утворює безліч фасової сторони (з французької face - лице, тобто сторона укріплення, яка повернута в сторону поля) цей насип зараз ескарпований (з французької escarpe - крутий, тобто це крутий внутрішній схил рову). Як встановили обстеження, з плином часу земля в цій ділянці поступово осунулася вниз, але в XVII ст. ця частина була контрескарпована (це обривистий схил зі сторони фронту). Нижче рівня валу, на глибині до 1 м, знаходиться трикутнико-подібний майданчик, який нагадує равелін (з латинської ravelere - відокремлювати, це фортифікаційна споруда трикутникової форми, яка призначалася для перехресного обстрілу підступу до фортеці). Її дві бічні грані сягають довжини 30 м (рис. 1, Г). Вниз по схилу, з північно-західного кута равеліна, проходить теналь (з французької tenaille - «кліщі», у фортифікації це окреме, вузьке та подовгасте укріплення у вигляді вхідного кута). Ця теналь конусоподібно звужується вниз до заболоченої місцевості (рис. 1, Г1).

Зі сторони перед поля насипаний вал (рис. 1, В), який має довжину до 100 м і з’єднується біля равеліна з другим, підвищеним валом з апарелю та контрескарпом у східній частині замку. У деяких місцях цей вал сягає висоти 0,5-0,7 м. Перед цим валом на поверхні ґрунту ми прослідковуємо прокопаний рів (рис. 1, Б), та він сильно знівельований не лише часом, а й глибокою оранкою (до початку 90-х років ХХ ст. тут знаходилося поле). Можливо, що у цій фасовій частині перед еспланадою (тобто ділянкою фортифікаційної споруди, сторона укріплення якої повернута в поле перед широким простором замку) існували додаткові оборонні фортифікаційні споруди, але їх вже простежити неможливо.

Західна частина пагорба зруйнована кар ’єром. У стінці цього урвища є прошарки попелу та деревного вугілля. В залишках культурного шару ми зібрали кераміку кінця XVII ст. Судячи з огляду знахідок, у цій частині знаходився палац власника замку та господарські приміщення, які згоріли під час штурму та облоги цитаделі. За фортифікаційним плануванням тут був вхід до замку, який проходив через донжон (з французької donjon - володіння), це житлова та найбільш укріплена башта феодального замку. Шкода, але дана частина замку втрачена назавжди, її зруйнували мешканці села Шманьківці, які колись відвели це місце під кар ’єр1».

Воєвода Галицький, помираючи, в 1612 році передає село Шманьківці єзуїтському Ордену домініканців, які засновують тут свій монастир. Це він зробив з надією, що при появі такого господаря селяни будуть смирними, але боротьба ще більше загострюється. В селі одержує землі реєстровий козак Сагатович, який служив на Запоріжжі. Єзуїти пробували захоплювати і його наділи, але він проводив з ними запеклі бої, приводячи з собою козаків.

При Яні Гольському Домініканський чоловічий монастир був переведений із Шманьковець до Чорткова.

Через експлуатацію занепадає селянське господарство, бо селянин був відірваний від свого поля шестиденною працею на панщині. Жорстока політика, неспроможність поляків захистити від татарських нападів викликало хвилю незадоволення і посилення селянського руху проти шляхти, особливо в роки боротьби під проводом Богдана Хмельницького.

Війни середини XVII ст., особливо війна 1672 року з турками, знищили замок, майно і село Шманьківці а хутір Струсівка частково уцілів. На шманьківських полях проходили бої, було багато вбитих, які тут поховані ( Урочище «Могила»). Після цього, щоб відновити селянське господарство і залучити селян, які розбіглися, домініканці відмовились від панщини, перевели тимчасово хутір Струсівку на права «свободи» і одержували селян грошовий чинш. Фільварок і село почали розбудовуватись південніше, на правому березі р. Нічлави, з 1711 року.

З 1802 року на території села з'являється новий загарбник — Австрія. Становище селян ще більше погіршало, бо до експлуатації польських панів, які володіли більшою половиною землі, долучився гніт пануючих класів Австрії. Величина земельних ділянок зменшувалась і визначалась в шнурах. Закріпачені селяни хутора Струсівка працювали на фабриці цикорію в Шманьківчиках, яка пізніше була перебудована на гуральню. Селяни масово відмовлялись від панщини в 1809 і 1817 роках, а в 1834 році виступали проти місцевої влади. В травні 1848 р., коли спалахнула революція в Австро — Угорщині, уряд імперій поспішив видати указ про скасування панщини в Г аличині. В честь цієї події в кожному галицькому селі було поставлено пам'ятники. В Шманьківцях теж стоїть такий пам'ятник — хрест біля церкви і дуб М. Шашкевича.

4. Національний рух в с. Шманьківцях

Село Шманьківці — одне з тисячі українських сіл, де завжди витав дух патріотизму, де жила національна ідея, де громадяни вірили і боролись в міру своїх можливостей за незалежну Українську державу. В 1938 - 1939 роках тут вже існувало підпілля.

Прийшли радянські «визволителі» організували колгосп. Це викликало незадоволення і опір селян. Влада грубо, як отару овець, заганяла селян у колгоспи, використовуючи всі можливі і не можливі засоби впливу - від величезних контингентів.

Чортківська тюрма була переповнена. Серед арештованих були й наші односельці Слота Антін, Баратович Антін, Гикавий Степан, Горячий Іван, Горячий Олекса, Глух Тван, Боднарук Микола, які пізніше загинули по дорозі в уманську тюрму.

Німці дозволили встановити роботу різних громадських організацій. Запрацювала «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар», «Союз українок», «Сокіл», «Луг». В селі урочисто святкували відновлення Незалежності України, проголошене 30 червня 1941 р., відбувалися фестини, діяла хата - читальня ( субота, неділя, четвер ), де обговорювались різні господарські питання, складали плани на майбутнє. Велику роботу по патріотичному і національному вихованню молоді проводив священик Володимир Харук та директор школи Зеновій Вітюк. Пан Вітюк був високоосвіченою людиною і великим патріотом. «Одна біда відступає, а ще більша наступає», говорив він в час наступу більшовиків. За патріотизм, людяність і національну ідейність вороги розправились з ним, застреливши на горищі школи.

Діяв театральний гурток, яким керував житель села Микола Трач. Всім селом будували велику могилу (1942) — пам'ятник Січовим Стрільцям та жертвам сталізму. Коли прийшли більшовики, то руками запроданців могила була знищена. Але на тому самому місці у 1990 році постала нова могила, побудована нащадками тих, хто будував першу.

Про ОУН в селі відомостей мало. Пішли в ліси із зброєю в руках і загинули в 1944 — 1947 роках Бриндир Василь (вбитий в районі Ягільниці), загинула в бою Мостович Розалія, надзвичайно красива дівчина, яка прийняла смерть на очах матері. Під Ст. Ягільницею загинув 1949 року Горячий Мирослав, учень Чортківської торговельної школи. Брат Мостович Розалії — Іван, пішов в ліси в 1946 році, односельчани зустрічали його на Волині загинув в 1953 році. Захоплений зненацька, пустив собі кулю в серце Юрків Антін зимою 1947 року. Був активним оунівцем Беренда Петро, який пізніше прийшов з повинною. Стодола Дем'ян залишився в живих, мешкає в Казахстані; Слога Мар'ян після депортацій і каторги живе в Заліщиках.

Активною учасницею бандерівського руху в Шманьківцях була Сов'як Стефанія (нар. 1921), яка була станичною ОУН під псевдо «Лебідка». Після Чортківської тюрми була вивезена в табори в місто Горький, а потім під Караганду, відбула там 10 років.

На підставї статті Закону УРСР «Про peaбілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року Сов'як Стефанію Антонівну реаблітовано.

В пам'ять про тих односельчан, що загинули за волю України, на кошти шманьківчан, а також репресованого Слоти Мар'яна на шманьківському цвинтарі споруджено і освячено пам'ятний хрест. На шманьківському цвинтарі поховано також трьох невідомих повстанців, тіла яких привезли сюди енкаведисти для опізнання. Шманьківчани викрали ix і таємно поховали. У (24 жовтня) 2012 році громадськість села поставила на їxній могилі пам'ятний хрест.

5. Війна та післявоєнні роки

З початком війни розпочалася масова мобілізація населення до Радянської Армії. Серед них було 67 жителів Шманьковець. Йшли до війська, щоб захистити свою землю, свою гім'ю, своїх дітей. 28 з них не повернулись додому, загинули в piзні періоди війни, в різних частинах СРСР. Вдячні нащадки увіковічили їх пам'ять у меморіальному комплекс де відправляються панахиди, відбуваються лінійки Слави. 

• Петро Білянінов (нар. 1923), 
• Іван Боднар (нар. 1901),
• Петро Бойко (нар. 1899), 
• Михайло Васильович Бригідир (нар. 1903)
• Михайло Михайлович
• Бригідир (нар. 1915),
• Франко Вишневський (нар. 1915),
• Іван Галянт (нар. 1913),
• Роман Галянт (нар. 1919),
• Йосип Гермак (нар. 1912),
• Петро Гермак (нар. 1906), 
• Степан Гермак (нар. 1903), 
• Антон Германюк (нар. 1909), 
• Михайло Глух (нар. 1919), 
• Євстахій Гонта (нар. 1907), 
• Григорій Гуменюк (нар. 1915), 
• Василь Друк (нар. 1904), 
• Микола Забіяка (нар. 1907), 
• Адам Захарчук (нар. 1926), 
• Петро Іванчів (нар. 1912), 
• Йосип Ільмак (нар. 1915), 
• Франко Ільмак (нар. 1924).

В лихоліття війни фашисти вивозили молодь на роботу в Німеччину. Із Шманьковець в цей час вивезли Гуменюк Ольгу, Зятика Омеляна, Власюк Юлію. Після закінчення вони з підірваним важкою працею здоров'ям повернулись додому.

В післявоєнні роки почалась гірка перебудова народного господарства, в яку шманьківчани внесли посильний вклад. Насильно записували селян до колгоспу, багатших вивозили в Сибір. Їх націоналізували, забирали землю, худобу, реманент, розбирали стодоли. Тяжка праця за мізерний трудодень виснажувала селян, викликала невдоволення і спротив. Але більшовицький режим переслідував невдоволених, вміло насаджував свою ідеологію. З часом деяка частина населення повірила в те, що йде до комунізму. Підтвердженням цього була теоретична конференція в шманькіському колгоспі «Перемога» (Зоря комунізму. — 1963. — (17 жов.).

Проте історія довела хибність поглядів учасників. Бо з початком національного відродження в Україні на самій вершині її хвилі були шманьківчани.

6. Національне відродження

В Шманьківцях завжди витав дух великого патріотизму, який особливо проявився в цей час. Національне пробудження почалося із організацій у 1987 році хору з програмою «Забута пісня» ( художній керівник вчитель музики Гуменюк М.Р.) при сприянні директора місцевої школи Захарчука П.Л. Вперше в районі була створена організація «Просвіта», куди ввійшли місцеві педагоги та інша інтелігенція. Жителі Шманьковець були активними учасниками політичних акцій, що відбувалися в районі та — державі, зібрань, віче, ланцюга Злуки. Серед них — Гуменюк Мстислав, Овод Євген, Захарчук Юрій, Г натишин Михайло і ще багато інших. За іх ініціативи та підтримки села було вікрито погруддя велетнів українського слова Тараса Шевченка та Івана Франка, Стрілецьку могилу, пам'ятний хрест в честь вшанування загиблих ОУН УПА, меморіальний комплекс пам’яті загиблим односельчанам та ін. Особливо урочисто і багатоголосо відзначалося відкриття пам'ятника С. Чарнецькому — співавтору слів пісні — гімну «Ой у лузі червона калина», який народився в нашому селі.

Мабуть, Шманьківці відколи й вони, не бачили такого велелюддя, як у той день. Довгі низки автомобілів, веселковісь убрань. На місці колишнього обістя священика Чарнецького посаджено калиновий гай.

І ось сюди з’їхалися люди з різних областей, щоб поклонитися землі що народила славною сина, привітати дочку О. Кучму та внука Юрія так довго чекали відродження його імені. На стадіоні відбувся великий святковий концерт.

З того часу кожного року в селі Шманьківці заходи, присвячені і вшануванню пам'яті славного земляка з участю активу районної «Просвіти», представників влади та засобів масової інформації. У жовтні 2013 року тут відбулися регіональні фестини «Червона калина», в яких взяли також участь народні умільці та художні колективи області.

7. На зламі тисячоліть

В цей час шманьківчанам довелося пережити і вирішити конфліктні ситуації релігійну та земельну як і більшості сільського населення України. Релігійна полягала у праві користування релігійним храмом Косми та Даміана. Греко-католики після кількох невдалих спроб добитися почергової відправи вирішили поступили по-християнськи. Вони побудували у 2000 році невеличкий храм і в даний час з любов'ю впорядковують його. Щоб запобігти розколу в села посвятили його теж на Косми і Даміана. Тепер одночасно з православними відзначають храмовий празник 14 липня.

Що ж до земельного питання, то конфлікт затягнувся на довший час. Після виходу Указу «Про приватизацію землі» значна частина колгоспників вийшли з колгоспу «Маяк», а частина об'єдналася у ПАПи: «Злагода» «Паросток», «Мрія». За останні роки особливо зміцнився «Паросток», інші ж само розпустилися. Керівник цього підприємства Шкабар Євген Михайлович розширює виробництво, впроваджує нові технології, закупив техніку і, що найголовніше, відновлює віру своїх пайовиків у справедливість, яку вони втратили в колгоспів. Пан Шкабар — чудовий господар. Він вирішує також соціальні проблеми села та його жителів: впорядковує дороги, ремонтує медпункт, постійно допомагає школі. На сьогоденній час усі здали йому свої паї.

Є у Шманьківцях єдиний фермер в селі по вирощуванню овець. Це Захарчук Юрій Михайлович. Від ранньої весни до пізньої осені на шманьківських пасовищах можна бачити його вовняне сімейство, яке становить більше як 300 голів. Не одне подвір'я у Шманьківцях та в довколишніх селах, а також в Чорткові прикрашає металева огорожа, виготовлена нашим підприємцем Палицею Євстахієм Івановичем. На даний час у селі налічується 280 дворів, 734 чол. населення (2014). Село газофіковане, вимощені дороги. Діє дев'ятирічна школа (64 учнів), медпункт, адміністративний будинок, будинок культури, поштове відділення, чотири приватних магазини. Село має статус потерпілого від Чорнобильської аварії.

Дуже мальовнича природа Шманьковець. Неподалік знаходиться ліс, є ставок, березовий гай, сосновий бір. Через село протікає річка Нічлава, до якої в межах Шманьковець впадають дві притоки - потічки Ставка та Самець.

За певних умов Шманьківці могли б стати туристко - рекреаційним та туристичним центром.

Відомі люди, що народилися в селі Шманьківці.

• Віталій Човник (нар. 1983) — український співак, чоловік Ірини Федишин.
• Іларіон Грабович (1856—1903) — український письменник, публіцист, педагог.
• Ігор Качмар (нар. 1952) — український поет.
• Євген Шкабар (нар. 1963) — український підприємець, меценат.
• Йосип Гуменюк — директор Чортківського педагічного училища.
• Михайло Г уменюк — директор Чортківської школи-інтернату.
• Мстислав Гуменюк (нар. 1958) — місцевий патріот, просвітянин, вчитель, дослідник і знавець творчості Степана Чарнецького.
• Прокіп Мостович (1867—1937) — український педагог, гімназійний професор, директор Коломийської української гімназії.
• Людмила Павлінська (нар. 1983) — голова смт Заводське.
• Стефанія Сов'як (псевдо «Лебідка»; 1921-?) — учасниця національно- визвольних змагань.
• Степан Чарнецький (1881—1944) — український поет, перекладач, журналіст, фейлетоніст, театрально-музичний критик, актор, режисер, громадський діяч, співавтор гімну Українських Січових Стрільців «Ой у лузі червона калина...».

Історичні та архітектурні пам’ятки с. Шманьківці

Каплиця святого Миколая (1869),

Хрести в честь 50 - річчя скасування панщини (1898),

Дуб Шашкевича (ймовірно, посаджений під час будівництва церкви),

Богослужебна каплиця (1890),

Церква святих великомучеників і безсрібників Косми і Даміана (ПЦУ, 1895),

Шманьківська початкова школа (1902), добудова якої завершена 1968 році,

Римо - католицький костел (1919),

Погруддя Т. Шевченка та І. Франка (квітень 1990),

Стрілецька могила (вересень 1990),

Пам’ятник С. Чарнецького (25.05.1991),

Капличка з пам’ятним хрестом в честь 1 - ї річниці Незалежності України (1992),

Меморіальний комплекс пам’яті загиблим односельчанам (1993),

Пам’ятний хрест в честь вшанування загиблих в ОУН УПА (1994),

Церква св. Косми і Даміана (греко - католицька) (2001),

Пам’ятний хрест на могилі невідомих воїнів УПА (2012).

Джерела:
Вишньовська, М. Моє село — ти мій рай маленький (історія села Шманьківці). — 2013.